У цьому полі, синьому, як льон, де тільки ти і ні душі довкола, уздрів і скляк: блукало серед поля сто тіней. В полі, синьому, як льон. А в цьому полі, синьому, як льон, судилося тобі самому бути, судилося себе самому чути – у цьому полі, синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть, і вже як ліс соснової малечі устріч рушають. Вдатися до втечі? Стежину власну поспіхом згорнуть? Ні. Вистояти. Вистояти. Ні. Стояти. Тільки тут. У цьому полі, що наче льон, і власної неволі на рідній запізнати чужині. У цьому полі, синьому, як льон, супроти тебе – сто тебе супроти. І кожен ворог, сповнений скорботи, він погинає, але шле прокльон. Та кожен з них – то твій таки прокльон, твоєю самотою обгорілий, вертаються тобі всі жальні стріли у цьому полі, синьому, як льон.
a
b
c
d
e
f
g
h
i
j
k
l
m
n
o
p
q
r
s
t
u
v
w
x
y
z