Клубком згорнулась ніч, як кіт, Та сіла поруч, при багатті, Де характерник-кошовий Плете, мов тінь, свої закляття.
Де табір ворожий ночує, Нас місяця око веде. Ми тіні, ніхто не почує, Рятунку ніхто не знайде. У смерті олтар із полину - Ми жертву їй щедру дамо, І степ урочисто поглине Ту кров, що тепер пролимо.
Козак-характерник сміється, Луною проноситься сміх. Загін наш по полю несеться Вже зграєю чорних вовків.
А вранці похмуре світило Обличчя у хмари схова. Від війська чужого лишилась Лиш кровью залита земля. Ще з покон віків повелося - У кожного правда своя. Нас небо грозою напоїть, А силу дасть рідна земля.
Козак-характерник сміється, Луною проноситься сміх. Загін наш до дому вернеться Під ранок в подобі людській. Сірко скаже так.
a
b
c
d
e
f
g
h
i
j
k
l
m
n
o
p
q
r
s
t
u
v
w
x
y
z