Наталя Могилевська – Відірватись Від Землі 0

Тікай від мене як найшвидше,чуєш я ж не вартий
Сидіти поряд з тобою ще й за одною партою
Хіба я вперше відчуває те саме тепло,незнайдене ще теорем ,щоб відповісти де воно.
Кохання яке в 15 років загубилось між перервами замкнулось ..
Так хотілось просто ласки,погляду очей і неба знаєш,що екзамен провалив тому мені не треба..
Привілеїв і чужої втіхи ,я замкнувся в собі.
Я забувся в ролі кого я на цій планеті ..
Залітаю між кімнати ,там збиваю пепіл.,курити і не варто..я чекаю на моменти
Щоб підійти і щоб спитатись як ти?
Щоб розказати як запамяталися роки
І саме так ніби повертаюся в минуле ,саме так я залишуся тільки лиш твоїм минулим
Я задихаюся ,повір не памятавши мрій..квіти які я дарував давно зісохли..
Забути б тебе та я не можу..знову мокну.
Не говори, не треба,замовкни!
Я задихаюся повір не памятавши мрій..
Квіти які я дарував давно зісохли..
Забути б тебе та я не можу..знову мокну.
Не говори, не треба,замовкни!

Памятаю рози, незабуду сльози
Я серйозно..хотів щоб було все серйозно
Та давно вже пізно ,тримала тоді злість тебе пісня сумна по мотиві мідляка..
Я про100 одинак в своїх думках не хай так буде..
Я просто не забуду те ,чого ще не забуду..
І я змирався.з тим .що час іде а я
старію..що забуваю своє небо і ховаю мрію.
Віяв вітер сильний ,настрій твій відмінний ,в квітні квітнуть квіти..ми тоді ще діти..
Захопились грою,для мене це була не гра..
-ти запитаєшся-Що?
я відповім-Вона..
Та що найпрекрасніша,що теплом зігріє.
Що дарує відчуття в пориві дотику рук
чуєш серця стук.
Шкода що я для тебе не коханий, а
просто друг..
Я задихаюся ,повір не памятавши мрій..квіти які я дарував давно зісохли..
Забути б тебе та я не можу..знову мокну.
Не говори, не треба,замовкни!
Я задихаюся повір не памятавши мрій..
Квіти які я дарував давно зісохли..
Забути б тебе та я не можу..знову мокну.
Не говори, не треба,замовкни!