Куца лава – история 0

Ілюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій.
В маленькім місті крізь полон дощів
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог.
Вони ж під небом високо літали.

Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі
Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,
Для неї ж він був просто ідеалом
Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди.
Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди
Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає.
І виникло багато запитань.
ЇЇ він досі пристрасно кохає
Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити?
Нема причин. Їх не було, повір.
Коли проходить день і наступає вечір
Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,
Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,
А інша світиться у нього у дворі.

Він падав на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями
Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає
Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє
Їх спільний день, де починається любов

***
Иллюзией прожитых веков,
Поэтами написанных историй.
В маленьком городе сквозь плен дождей
Навек встретились две крылатых судьбы.
Словами не возможно разказать,
Как те сердца замечтавшийся любили.
в такое не мог поверит даже Бог.
Они же под небом высоко летали.

Таких историй очень мало на земле,
Они любили очень сильно и до беспамятству.
Им очень завидовали все глаза злые
И не сломать любви, которая жила веками.
Смотрел в ее глаза он, тонул,
Для нее он был просто идеалом
Никто никогда бы не постиг,
Что может все завершиться провалом.

Может ли Бог смотрел не туда.
Может ли мал для них стал свет.
Не смог он спасти от беды
Тот нежный и влюбленный полет.
Почему случается такое никто не знает.
И возникло много вопросов.
Ее он до сих пор страстно любит,
Она же, почему-то, не хочет этой любви...

Зачем все это? Как это остановить?
Нет причин. Их не было, поверь.
Когда проходит день и наступает вечер
Он будто ветер вылетал на двор.
И смотрит в гору и тихо плачет,
ища на небе две ясных звезды.
Одна где-то над Полтавой летает,
А другая светится у него в дворе.

Он падал на колена и умоляет,
Чтобы судьба вернула ту любовь.
До воплю, до сожалению и до беспамятству
Он хочет обнять ее снова.
Сюжет простой: каждую ночь он умоляет
Все воротить и начать снова.
И пусть наступит день и снова засияет
Их общий день, где начинается любовь